Листопад, той місяць ,який я вважаю найсумнішим у році. Ще казкового білого шару снігу немає, а жовтогарячі листочки вже позаду.
От перший день листопада зустрів мене сонечком, із-за кордону я повернулася додому . Була радість зустрічі з батьками, з братом і сестричкою. Увечері я нарешті почула на той час ще один рідний голос , але в той вечір була наша остання розмова. Знову сльози . ..
13 листопада, коли вже утихли сльози, я сиділа вбивають свій вільний час у інтернеті у соцмережах, аж раптом чергова заявка в друзі, яка змінила хід подій у моєму житті. Хоч і на відстані і багатьма перешкодами, ми одружилися, вже 3 міс чоловік і дружина. А до того тисячі кілометрів, 2 місяці телефонних розмов до тієї першої зустрічі. У січні , коли були чергові зміни у моєму житті, я переходила на іншу роботу, ми зустрілися, але через мою заклопотаність , не все пішло , як ми очікували. З часом дзвінки стали рідшими , ми віддалилися. Він знайшов іншу, я змирилася , також зустріла іншого , я так думала, що ми ніколи не ти зустрінемося, але доля готувала новий сюрприз. Гарячим липневим днем пролунав дзвінок, від якого чомусь йокнуло серце, я зрозуміла, що це він , але ще довго вагалася , чи говорити з цією людиною, але підняла слухавку і знову закрутився кровообігу дзвінків і повідомлень , спочатку як друзі , а потім і більше. 27 вересня ми зустрілися знову , та зустріч була такою спокійною і приємною після якої ми вирішили почати зустрічатися.
Наші зустрічі , палкі поцілунки. Знову розлука на півтори місяці , нічні телефонні розмови, скайп і вайбер на допомогу.
Потім знайомство з його батьками все ніби добре, але моя мама була проти наших стосунків, знову сльози.
Ми пройшли це , хоч може важко було.
Гаряче літо , червень , на концерті пропозиція руки і серця , я сказала «так». Потім почалася підготовка до весілля , ті веселі і часом не дуже клопоти.
1 вересня наш щасливий день весілля. Від того часу пройшло 3 міс, ми разом , але часом так далеко, постійні телефонні дзвінки і розмови і зустрічі то в мене вдома , то у нього, ті щасливі дні і ночі. Але треба іти на роботу , але я дуже чекаю того моменту, коли ми підзаробимо грошей і купимо собі житло і будемо жити разом кожного дня!

Це було давно
Я жила в Севастополі
Іду по дуже довгих ступеньках на море і зустрічаю його )Юрія
Він знімає з моєї руки жіночий годинник надіває собі а мені одів свій
І від тоді почалося кохання на цілих 2 роки
Годинники так ми носили 1 рік
Він відносився до мене бережно
коли ми йшли по городу то він мене держав постійно за талію
Приходив він кожний день 1 ато і 2 рази на день ми прогулювалися вечорами ми ходили на танці
Кроме того він ще писав по 3 листи кожний день, а я отримувала
Називав він мене Мальішка
Так як мені було 17 років
А він на 4 роки старший
Його друзі де мене зустрічали то тайком фотографували
А він тоді приносив мені фото і дивував
Ну так як Севастополь город Моряків
Їхній корабель пішов у море
І звісно що пошта з моря вже дуже рідко а я у свої 17 не розуміла
Ну і сказала подрузі вона від. Мене старша
Вона говорить візьми ті його фото що він мені дарував і відішли. йому.
Що я і зробила відіслала
Про що потім дуже жаліла
Коли Корабель повернувся я поїхала до нього
То він сказав що ті фото він порвав і викинув у море і що дуже був розстроєний
То була послєдня зустріч
Я поїхала із Севастополя
Може б якби я не поїхала
То десь зустрілися і любов зробила своє
Знаю що живе у Севастополі
Був воєнним, що хороший сім’янин і хороший мужчина

Вo вpемя yчебы в инститyте, чтoбы хoть как-тo oплачивать счета, я пoшла на пoдpабoткy в бoльницy. Pанний пoдъем, пo-дopoге кoфе, весь день yчеба, затем пациенты, нoчные дежypства, oпять пациенты, таблетки, yкoлы, oбхoды, миксypы и т.д., пpишла дoмoй, yпала в пoстель yснyла. Yтpo! Pанний пoдъем, пo-дopoге кoфе, oпять паpы, затем пациенты и oпять миксypы, yкoлы, oбхoды… И так пo-кpyгy, дoм-yчеба- pабoта, дoм – yчеба- pабoта, бегала пo всюдy не жалея нoг. Выхoдные — пеpедышка… И тo тoлькo благoдаpя oтсyтствию паp. На гyлянки и стyденческие пoсиделки вpемени не былo сoвсем. На шoппинг тем бoлее. Нo в oдин пpекpасный день, пpoбегая с pабoты мимo витpин я oстанoвилась! Меня как бyдтo тянyлo oбеpнyтся, пoсмoтpеть… и я yвидела «вoлшебные тyфельки»! Хopoшие тyфли были мoей слабoстью. Я пoдoшла ближе. Любoпытствo завелo меня внyтpь. Эти тyфельки были такие элегантные, нежные, неземнoй кpасoты. » И безyмнo дopoгие»!!!!!!!!!!! — Гoвopил мне внyтpенний гoлoс. Да и без внyтpеннегo гoлoса я пoнимала чтo заpплата медсестpы и нoвые тyфли мoгyт встpетится тoлькo вo сне. «В таких пpoбегают из лимyзина вo двopец пo кpаснoй дopoжке». Не yдеpжавшись, я взяла невесoмyю тyфелькy и пpисела на пyфик. Пpoдавец тyт же пpинесла втopyю. Тyфли сидели как влитые. Пpoшлась пo магазинy. «Как на нoге кpасивo!» — защебетала пpoдавец. -«Еще бы! За такие деньги!». Нoжки в этих тyфельках были изящные, с высoким пoдъемoм. Смoтpелись великoлепнo. Я пpедставила себя в этих тyфельках, бегyщyю на электpичкy, и yсмехнyлась. Аккypатнo сняла. -«Спасибo, нo в дpyгoй pаз». -«Вам не пoнpавилась наша oбyвь?» — Женщина в делoвoм кoстюме, платинoвая блoндинка с сеpo-гoлyбыми глазами стoяла и смoтpела свеpхy-вниз. «Пpoстите». -«Y нас пpекpасные тyфли. Вам чтo-тo не пoнpавилoсь?» — пoвтopила oна с дpyжелюбнoй yлыбкoй. «Да, цена». «O, пoнимаю! — pассмеялась женщина. -Скopo pаспpoдажа, пpихoдите чеpез месяц». -«Извините, нo даже pаспpoдажа не испpавит пoлoжение» — мне былo стыднo и я oчень быстpым шагoм напpавилась к выхoдy. «Всегo дoбpoгo». Yтpoм на паpах я мимoлетнo пoделилась истopией сo свoими дpyзьями. Мы все вместе пoсмеялись, пoсле чегo я oтпpавилась на pабoтy в бoльницy.
На следyющее yтpo, yхoдя с паp в yнивеpситете, меня нагнал мoй давний хopoший дpyг. «Извини, — запыхавшись, пpoизнес oн, пpoтягивая мне кopoбкy, пеpевязаннyю лентoй, «мoе сеpдце пpoсилo пеpедать тебе этo». «Не надo», — стала oтбиваться я. -«Этo ведь пoдаpoк». И паpень, насильнo впихнyв кopoбкy мне в pyки yбежал. Я былo бpoсилась следoм, нo любoпытствo пеpесилилo. Пpисела на лавoчкy, pазвязала лентy. В кopoбке лежали «вoлшебные тyфельки». Я машинальнo пoвеpтела их в pyках: «Надo веpнyть, я не мoгy пpинять такoй пoдаpoк». Pешительнo yлoжив тyфли, pазвoлнoвавшись, вся кpасная бежала за ним. » Пpoшy забеpи их, я нoсить все pавнo не бyдy.» И тyт yже паpень встyпил в спop. Oказалoсь, чтo oн давнo пpoявлял кo мне знаки внимания, нo я из-за свoей занятoсти все не oбpащала на негo ни малейшегo внимания. Мы дpyжили, этoгo былo дoстатoчнo…. Нo не для негo… Я взяла тyфли пpи yслoвии, чтo ничегo каpдинальнo менять в жизни не бyдy. На этoм и сoшлись. Месяц или два я пpихoдила на паpы как ни в чем не бывалo, а затем пoсле pабoты бывалo захoдила пpoстo пoпить чаю и yзнать пoследние нoвoсти. Так и стали мы oбщаться, затем встpечаться…. Спyстя пoл гoда oн стал мoим мyжем. Вoт такая вoт истopия Зoлyшки )

Моя история похожа на сказку! Сказку о золушке ! Так, что добро пожаловать в мою сказку. В неком царстве, в неком государстве, жила была девушка. И не чем она, как ей казалось, не отличалась от остальных девушек. И жизнь ее была спокойной и размеренной, как у всех садик, школа, учеба, потом работа. Но эта девушка страстно любила розовый цвет. По совету подружек, субботним ранним утром она побежала за новеньким розовеньким кошелёчком. Купила, аккуратно переложила всё из старого, и как всегда побежала дальше по делам. Но вот только, что-то неизвестное заставило её остановиться. Шпилька одной из туфелек застряла у выхода из торгового центра в металлической сетке. И как она не пыталась, никак не получалось её вытащить. ) Но вдруг появился мужчина, который помог девушке. Он поднялся во весь рост чтобы принять благодарственные слова и увидел «Сбежавшую Барби из супермаркета». Кремовое платье, розовые туфли, розовая сумка. Он немного был не в себе. А затем, девушка пыталась хоть как-то отблагодарить мужчину и предложила ему чашечку кофе. Времени у него не было, и он попросил её номер, чтобы договориться о встрече. Каким же было его изумление, когда из розовой сумочки появился ярко розовый кошелечек, и из него она очень бережно достала визитку. Обменялись контактами и разошлись. На следующий день, встретились в маленьком и уютном кафе, разговорились и нашли огромное количество общих тем. Вот так прошло уже около 2 лет, он всё также приходит ей на помощь в самых интересных ситуациях, поддерживает во всем, и очень гордиться тем, что её «Кен» )))

Два сапога пара — наполовину серъeзно, наполовину шутя говорят о компаниях из двух девушек-подружек. В туалет в ночном клубе — вместе, за покупками в супермаркет — тоже вместе, гардероб пополнять — ну куда без подружки… А что делать если твоя лучшая подружка — мужчина? Что делать мужчине?! Так сложилось, что во время учебы познакомились с девочкой, которая не воспринимала меня серьезно. Как мужчину воспринимала, но только не как своего! Мы ходили вместе в кино, обменивались мнениями, ходили вместе за покупками, так как для нее «был очень важен мой мужcкой вгляд со стороны». Обилие мнений вызывало у нее умственный паралич. После совета подружек однажды купила туфли на полразмера меньше, надеясь, что когда-нибудь все равно сможет в них влезть.Со мной же у нее всегда в гардеробе были только нужные вещи. И что мне было делать? Сдаться? Не тут-то было! Я трудно, с огромными усилиями пытался запасть в сердце девушки, так сказать по-максимуму втиснуться в ее жизнь. Я знал ее ухажеров, знал все их недостатки, знал все ее любимые книги/фильмы, ее любимый цвет и даже коронное блюдо. Мы проводили массу времени вместе — но безрезультатно. Но здаваться не хотелось — никак не мог отделаться от мысли, что потратил уйму нервов и времени впустую. Прошло достаточно много времени, я уже и позабыл о моей идеи сблизиться, как девушка сама вдруг проявила инициативу. Она вдруг увидела во мне своего мужчину. Вы бы видели мое изумление когда я увидел мою подругу -девочку вдруг сказочно преобразившуюся в мою девушку! Это было нечто! Как же мне было приятно, что наши души таки запели в унисон. Вот так моя лучшая подруга — вот уже 26 лет моя жена, мама моей дочери и самая дорогая женщина в моей жизни!!!

Мы познакомились в море, работая на круизном лайнере, и еще не будучи мужем и женой много где побывали вместе! А поженившись, решили что медовый месяц у нас будет на берегу океана. Мы отправились на Шри Ланку! Это было незабываемое путешествие, мы катались на слонах, купались в океане, видели огромных морских черепах и кормили их тиной….. Очень хочется повторить свой медовый месяц, на этот раз уже на берегу Атлантическго океана в Лиссабоне 😃

Это был обычный осенний день. Под ногами была желтая листва и чувствовалось приближения холодов. Я шла по своим делам, и ничего не должно было случится) Но, я увидела его глаза… Это, как раз то, что называют любовь с первого взгяда. Это было неожиданно и как подарок ! Теперь 13 октября мой любимый день! И мы вместе не смотря ни на что!!!

Коли моя дружина дивилась індійські фільми … її очі загорялись щастям, я знав що вона хоче відвідати цю чудову країну, тому зробив їй сюрприз, купивши тижневий тур в Індію……Ми за наше довге , більше 20-ти років подружнє життя здійснили мрію і водночас освідчення у коханні один одному — це була фантастична подорож в країну-казку з неймовірною природою і цінністю кохання . Побачити Тадж-Махал — пам»ятник великої, неземної любові, створений у чудовому місці, казково красивому і величному… Освідчення у коханні — закарбоване у камені, такому білому, чистому і вічному…. Так, це було неповторно, а ще більше — на якусь мить забути про буденність і тільки в двох, наодинці згадувати всі наші спільні роки. Усвідомити цінність прожитого часу разом, гордитись своїми дітьми і подякувати один одному за взаєморозуміння. Ми дуже перейнялися історією кохання Шах-Джахан і Мумтаз-Махал. Народивши 14 дітей, вони втратили один одного, так швидко і жодна найдорожча споруда, яка би дорога і красива вона не була — не замінить теплоти людської душі, тож цінуймо один одного, кожну мить, адже вона неповторна і нехай буде незабутня!!!!

Кажу до чоловіка » що ми могли б написати про свою історію кохання?» «Та, що писати…, тоді нам не по 16 було….»,- відповідає він і підморгує мені. А мене дуже хочеться розказати. Хоч історія наша багатьом буде зовсім не романтичною. Меня звати Оксана, його Степан. 15 років назад, я вже була розлучена і він був одинокий. Я працювала в аптеці за першим столом. Вперше, я його побачила, коли він підійшов купити щось обезболююче.Пишу зараз, а серце б»ється як в той день,коли я його побачила. Думала, що стук мого серця було чути через скло каси. Я дала йому таблетки і своїм виглядом не показала, як він мені сподобався. Провожаючи його поглядом, я думала : «Це чоловік моєї мрії. І такий чоловік не може бути одиноким і самотнім». Він подобався мені усім — його обличчя, усмішка, фігура. І, як він розмовляв, и як він був одягнутий,і запах його одеколону -все мені подобалось і було по- моєму смаку. Пройшло декілька днів, і на моє робоче місце каси «опустилась» шоколадка,незрозумівши ким принесена …Так повторялось декілька моїх робочих змін Але одного разу , я побачила руку,яка клала чергову шоколадку. Це був той чоловік, на якого я звернула увагу і заставив так битись моє серце. Про якого я думала в своїх мріях. Тахікардія і на цей раз зашкалювала. Наші погляди зустрілись, і ми познайомились. Після шоколадок,були чашка, квіти, все що можна було залишити мені , особливо не привертаючи чужої уваги. Настав той момент,коли Степан запросив в кафе попити кави. Зустріч була призначена в двоповерховому кафе. Він прийшов першим. Я не йшла, я летіла на зустріч. Що мене здивувало, це те,що зайшовши в кафе, до мене підійшла дівчина-офіціантка і сказала — Вас чекають на другому поверсі, за столиком справа, хоча раніше, я ніколи не була в тому кафе і не знала офіціантку. Я піднялась, а там був Він. В кафе просиділи годинки 3. Він був дуже щедрий І галантний, що мене це підкупляло . Звичайно, ми розмовляли про життя. Кожен розказував свою історію. Дальше, ми зустрічалися раз-два в тиждень… Ці зустрічі були наповнені і закоханістю, і жагою,і адреналіном, що ще більше нас зближувало. Так тривало цілий рік. А через рік — ми стали жити разом. Пізніше, я його запитала: — «Що ти подував, коли вперше побачив мене?» А відповідь була така: «Я, сказав — «БОЖЕ, як я хочу бути з цією жінкою — це перше, що прийшло в голову, коли тебе побачив». Разом ми вже 12 років. Боже почув його, а мої мрії стали реальністю